War. Life in immigration. First walk to the beach in Limassol. March, 2022

http://binovskaya.com/war-life-in-immigration-first-walk-to-the-beach-in-limassol-march-2022/

On one of the very first days in Limassol, we went for a walk to the sea. I still remember my feelings there. Against the background of personal experiences and a torn soul, the sea turned out to be just as unpleasant. Not the sea itself, the sea is always beautiful, the shore covered with unexpectedly black sand seemed disgusting. For us, who had lived in Odesa and Cape Town before, this was very, very strange. And also the cats, who shamelessly relieved themselves right on the beach. There were no vacationers, that is, sunbathers on the sand – after all, it was March, but the understanding that all their excrement would remain in the sand did not improve our mood but on the contrary. But my artist’s soul tried to grab at least something to distract myself from melancholy and I paid attention to the stones. They were all different, grey, white, and brownish, and with an interesting texture, and I was then thinking about creating a series of works with these stones.

Війна. Життя в імміграції. Перша прогулянка на пляж.

Одного з перших днів у Лімассолі ми вийшли на прогулянку до моря. Я досі пам’ятаю свої почуття там. На тлі особистих переживань і роздертої душі море виявилося таким же неприємним. Не саме море, море завжди чудове, огидним здався берег вкритий несподівано чорним піском. Для нас, які жили до цього в Одесі та в Кейптауні, це було дуже, дуже дивно. Та ще й коти, які безсоромно справляли свою потребу прямо на пляжі. Відпочиваючих, тобто засмагаючих на піску не було – все-таки це було в березні, але розуміння того, що всі їхні екскременти залишаться в піску, не покращував наш настрій, а навпаки. Але моя душа художника, намагалася вихопити будь-що, щоб відволіктися від туги і я звернула увагу на каміння. Вони були всі різні, сіро-білі та коричневі і з цікавою фактурою, і я тоді думала про те, щоб написати серію робіт з цим камінням.