Limassol. First outing to a cafe with children. Volunteers. Easel.

In the first days of our stay in Cyprus, we were not at all familiar with the prices of food and it was very difficult for us, as we compared them with our Ukrainian prices. We bought food with caution, as we did not understand how much our expenses would cost us. But we needed to live, and it was simply necessary to distract the children from sad thoughts. There was a cafe near our house and we all went there. The children were happy to eat ice cream. We still did not have anything to change into, we continued to wear suits from Marsiviar.

After some time, we learned that there is an opportunity for refugees to receive clothes collected by local volunteers and Mak To with Sylvia went there. At that time, we did not know that you could use the bus, so we walked. After 2 hours, we found a house where volunteers had placed things. And we finally selected clothes for the children, and some for ourselves. When we were leaving, we could hardly imagine how we would get back. But a young woman named Andria offered to help us, she gave us a ride. On the way, we told her about ourselves and I said that I was an artist. She promised to help me, which she soon did. Despite the fact that we did not understand the financial situation we would find ourselves in, Sylvia bought me paints and canvases, and Andria brought me an easel. It was a priceless gift and I will never forget it. I really wanted to thank this woman, I offered to paint her portrait. But unfortunately, this did not happen.

Перший вихід у кафе з дітьми. Волонтери. Мольберт.

У перші дні пребування на Кіпрі ми зовсім не орієнтувалися з цінами на продукти і нам було дуже складно, бо порівнювали їх із нашими українськими цінами. Продукти купували з побоюванням, бо не розуміли, у що виллються наші витрати. Але жити, то було потрібно і потрібно відволікти дітей від сумних думок. Поруч із нашим будинком було кафе і ми всі пішли туди. Діти були щасливі, щоб поїсти морозива. Всі ми досі не мали у що переодягнутися, продовжували носити костюми від Марсівіару.
Через деякий час ми дізналися про те, що для біженців є можливість отримання одягу, який зібрали місцеві волонтери і мак то з Сільвією вирушили туди. На той час ми не знали, що можна скористатися автобусом, ми йшли пішки. За 2 години ми знайшли будинок, у якому розмістили речі волонтери. І ми нарешті відібрали одяг для дітей, і щось для себе. Коли йшли, важко собі уявляли, як ми дійдемо назад. Але нам запропонувала допомогу молода жінка на ім’я Андрій, вона підвезла нас. Дорогою ми їй розповіли про себе і я сказала, що я художник. Вона пообіцяла мені допомогти, що невдовзі й зробила. Незважаючи на те, що ми не розуміли, в якому фінансовому становищі ми опинимося, Сільвія купила мені фарби та полотна, а Андрія привезла мені мольберт. Це був безцінний дар, і я ніколи про це не забуду. Мені дуже хотілося віддячити цій жінці, я пропонувала написати її портрет. Але цього, на жаль, не сталося.