Art factory 1975 -1990, Kuyalnik, Odesa, Ukraine

Yes, I worked at the Art Factory for fifteen years and was sure that I would work there until I retired. Such a plant, the main purpose of which was to keep free artists from expressing freedom, was created specifically in order to be able to supervise. Before this, practically such an organization existed under the Union of Artists and it was called a little differently, not the Production Art Plant, but the Artistic Production Plant.
The work was very diverse from the production of propaganda posters, to the design of interiors, the creation of sculptures and wall paintings.

Kuyalnik.

This is where my story about Kuyalnik, Ira Evangelidi and the meeting with my one and only Radu Binovski begins.
This whole wonderful story began when Sergei Semenovich, our master, invited Irina Evangelidi and me, with whom we had by that time organized the so-called brigade, to the office. He announced to us that he was entrusting us with a new order. And this order became a real miracle for us.
When we went to the site, and it was the Kuyalnik sanatorium, to meet with the customer, we could not even imagine what awaited us.
We were met by an amazing customer, whose name I will never forget – he was the head doctor of the sanatorium, Stanislav Mikhailovich Ryzhkov. And he told us about our task – it included the design of the newly completed dining room of the new building with 1000 seats and the design of a separate entertainment center, which at that time was called the Kursaal.
We, 20-year-old graduates of the Art College, could not even dream of such an order in our dreams!
We, young artists, despite the lack of life experience, understood only one thing: if we showed up at the plant with this order, we could easily be left with nothing. Too many more experienced and mature artists would be ready to tear such a wonderful order off their feet! Therefore, we thought of a plan to protect our happiness.
The fact is that Irina’s mother, Natasha Evangelidi, worked as an architect in Giprograd. And one of the members of our artistic council was her friend Vladimir Bondarenko, so Irochka and I decided to share the order with him and give him works on the Kurhaus. And leave the decoration of the dining room to yourself.
Since Irina was a professional ceramist, in addition to wall paintings, we also included in our sketches a ceramic panel in the central hall of the dining room.
The sketches turned out great and our proposal passed. So, as a result, we got the opportunity to complete wall paintings on 5 walls and a ceramic panel. The area of ​​painting on all the walls was 120 meters.

After the end of the council meeting, one of my most respected artists, Nikolai Morozov, talked to us. He was a muralist. I always dreamed of becoming his student. So Nikolai suggested that we paint using the cold encaustic technique. This was the first time we heard about this, but we were not at a loss.
In the Central Library we found the work of Professor Khvostenko, who devoted half of his life to the study of this ancient technique, the roots of which go back to the times of ancient Greece.
We were so carried away by the study that, to celebrate, we decided to go to Kyiv and meet with Professor Khvostenko himself. And you cannot imagine how shocked we were at this wave of news that our professor was no longer alive. We cried and laughed, but we did not abandon the work we had started, but on the contrary, we began to prepare for work even more diligently.

According to technology, in order to start making wall paintings, you need to carefully prepare the walls. And here, I must again remind you of our incredibly wonderful customer, who gave us permission to remove the plaster from the newly finished walls in the dining room and start preparing them. We were assigned a specialist builder especially for this purpose; by the way, he turned out to be a real professional and even gave me a lesson that I remembered for the rest of my life. The lesson was that every self-respecting professional must clean up after himself.

The first step in preparing the wall was a special plaster, the coating of which also had three stages. A soil consisting of gypsum and river sand was applied to the wall twice, followed by a similar coating, only instead of coarse river sand, finer river sand was mixed into the soil. After the wall had dried, Irina and I covered it with hot wax using an iron. And remove excess wax using a palette knife. And only after that came the turn of applying primer.
The composition of the soil is a whole incredibly interesting story.
The ordinary yellow-brown wax had to be bleached and turned into light Punic!
And again about our Stanislav Mikhailovich. When we told him about our technologies, he gave us a place to work in the old canteen of the sanatorium, where we could freely practice our alchemy, that is, cast magic.
To bleach the wax, we needed the purest sea water, especially for this, we were given huge cans and transport with a driver who helped us fill the cans at the very end of the pier of one of the Peresyp beaches.
After the wax had been boiled for the required time, we laid it out on clean cotton sheets under the sun’s rays.
What do you mean, not real witchcraft!

And only after that it was possible to prepare the soil and cover the walls with it!
It’s not enough to say what the walls themselves looked like with the dried soil; you had to touch and stroke them! They were similar in quality to expensive Torchon paper.

I haven’t yet told you that 120 meters of painting was five walls. We called our composition – Seasons. On the central wall there was a ceramic panel surrounded by paintings. We divided the four remaining walls among ourselves according to the seasons. I wrote Autumn and Winter, and Irina wrote Spring and Summer.
Unfortunately, we did not take photographs at that time. There are only a few photos left taken by my friend and classmate Zhenya Sokolsky, and I also have sketches at home, I keep them.
All the work took three years in total and this time was wonderful.

Художній комбінат 1975 -1990

Так, саме п’ятнадцять років я пропрацювала у Художньому комбінаті і була впевнена в тому, що саме працюватиму в ньому до виходу на пенсію. Такий комбінат, основною метою якого було утримання від вираження свободи вільними художниками було створено спеціально для того, щоб мати можливість наглядати. До цього практично така організація існувала при союзі художників і називалася вона трохи інакше, не Виробничо-художній, а Художньо-Виробничий комбінат.
Робота була найрізноманітнішою від виробництва пропагандистських плакатів, до вирішення інтер’єрів, створення скульптур та настінних розписів.

Куяльник

Ось тут і почнеться моя історія про Куяльника, Іру Євангеліді та зустріч з моїм єдиним і неповторним Радою Біновським.
Уся ця чудова історія почалася з того, як Сергій Семенович, наш майстер запросив нас з Іриною Євангеліди, з якою ми на той час організували так звану бригаду, в контору. Він оголосив нам, що доручає нам нове замовлення. І це замовлення стало для нас справжнім дивом.
Коли ми виїхали на місце, а це був санаторій Куяльник для зустрічі із замовником, ми й уявити не могли, що на нас чекає.
Нас зустрів приголомшливий замовник, ім’я якого я ніколи не забуду – був головний лікар санаторію Рижков Станіслав Михайлович. І він розповів нам про наше завдання – до нього входило оформлення щойно закінченого приміщення їдальні нового корпусу на 1000 посадкових місць і оформлення розважального центру, що окремо стоїть, якого в той час називали курзалом.
Ми, 20-річні випускниці Художнього училища про таке замовлення і навіть у своїх снах мріяти не могли!
Ми, молоденькі художниці, незважаючи на відсутність життєвого досвіду, зрозуміли лише одне, здавшись із цим замовленням у комбінаті, можна було легко залишитися ні з чим. Занадто багато досвідченіших і дорослих художників були б готові з ногами відірвати таке чудове замовлення! Тож ми продумали план захисту свого щастя.
Справа в тому, що мати Ірини, Наташа Євангеліді працювала архітектором у Гіпрограді. А одним із членів нашої мистецької ради був її друг Володимир Бондаренко, тож ми з Ірочкою вирішили поділитися з ним замовленням і віддати йому роботи по курзалу. А самим собі залишити оформлення їдальні.
Так як Ірина була професійним керамістом, то, крім настінних розписів, ми включили до своїх ескізів ще й керамічне панно в центральній залі їдальні.
Ескізи вийшли чудовими і наша пропозиція пройшла. Отже в результаті ми отримали можливість виконати настінний розпис на 5 стінах та керамічне панно. Площа розпису всіх стін складала 120 метрів.

Після закінчення засідання ради, з нами розговорився один із найшанованіших мною художників Микола Морозов. Він був художником монументалістом. Я завжди мріяла стати його ученицею. Так от Микола запропонував нам виконати розписи у техніці холодна енкаустика. Ми про це почули вперше, але не розгубилися.
У Центральній бібліотеці ми знайшли працю професора Хвостенко, який стать свого життя присвятив вивченню цієї старовинної техніки, коріння якої сягає часів давньої Греції.
Ми настільки захопилися вивченням, що на радостях вирішили їхати до Києва та зустрітися із самим професором Хвостінком. І ви не можете собі уявити, як на цій хвилі ми були приголомшені новиною про те, що нашого професора вже не було живим. Ми й плакали і сміялися, але справу розпочату не залишили, а навпаки, ще більш старанно почали готуватися до робіт.

Згідно з технологіями, для того, щоб почати робити настінний розпис, необхідно ретельно підготувати стіни. І тут, я мушу вам знову нагадати про нашого неймовірно прекрасного замовника, який дав нам дозвіл зняти штукатурку з щойно закінчених стін у їдальні і зайнятися їхньою підготовкою. Спеціально для цього нам виділили фахівця-будівника, до речі він виявився справжнім професіоналом і навіть дав мені урок, який я запам’ятала на все життя. Урок полягав у тому, що кожен професіонал, що поважає себе, обов’язково повинен прибрати за собою.

Першим кроком у підготовці стіни була особлива штукатурка, покриття якої мала також три етапи. Грунт, що складається з гіпсу і річкового піску, був нанесений на стіну двічі, за тим слідувало аналогічне покриття, тільки замість великого річкового піску, в грунт замішувався дрібніший річковий пісок. Після того, як стіна висихала, ми з Іриною покривали її гарячим воском за допомогою праски. І знімали надлишки воску за допомогою мастихіну. І тільки після цього наставала черга нанесення ґрунту.
Склад ґрунту-це ціла неймовірно цікава історія.
Звичайний жовто-коричневий віск треба було відбілити і перетворити на світлий пунічний!
І знову про нашого Станіслава Михайловича. Коли ми розповіли йому про наші технології, він виділив нам для роботи приміщення старої їдальні санаторію, де ми могли вільно займатися своєю алхімією, тобто чаклувати.
Для відбілювання воску, нам була потрібна чиста морська вода, спеціально для цього, нам виділили величезні бідони та транспорт з водієм, який допоміг нам наповнити бідони на самому кінці пірсу одного з пляжів Пересипу.
Після того, як віск був виварений протягом належного часу, ми його викладали на чисті бавовняні простирадла під сонячні промені.
Чим вам, не справжнє чаклунство!

І тільки після цього можна було готувати ґрунт та покривати їм стіни!
Те, як виглядали самі стіни з ґрунтом, що посохнув, сказати мало, до них потрібно було торкатися і погладжувати! Вони за якістю були схожі на дорогий папір фірми Торшон.

Я Вам ще не розповіла про те, що 120 метрів розпису-це було п’ять стін. Нашу композицію ми назвали – Пори року. На центральній стіні розташовувалося керамічне панно в оточенні розпису. Чотири інші стіни ми розділили між собою по порах року. Я писала Осінь та Зиму, а Ірина Весну та Літо.
На жаль фотографії на той час ми не робили. Залишилося лише кілька фото зроблених моїм другом та однокласником Женею Сокольською та ще в мене вдома є ескізи, я їх зберігаю.
Вся робота загалом зайняла три роки і цей час був чудовим.