Looked into the eyes of death. Akrunta, August 2022

Looked into the eyes of death. Akrunta, August 2022

(http://binovskaya.com/our-life-is-precious-akrounta-2022/)

Greetings. I continue my routine activities, post posts, and take care of the children and the household, and inside I feel empty. I can’t go to the easel.

On Monday, we all looked into the eyes of death. It seems that we escaped from the war, but pain and suffering came after us. As they say, you can’t escape fate.

We are born for life, but life can end so instantly that you don’t even have time to look back. On Monday, I almost lost the person closest to me - my Rada.

He went out the glass door and the panes pierced his body. I have never seen such a sea of ​​blood flowing that does not stop. I thought that I would never become a nurse or an orderly. For half an hour, we provided Rada with first aid. We live in the mountains in a village and had to wait for an ambulance for more than 30 minutes, and they were endless. Luckily, our neighbors helped call it.

Today, this nightmare seems to be behind us, but I can't stop crying. Rada is already at home, after a 5-hour operation, all in a cast and moving with difficulty. But he is alive and that is the most important thing. Take care of yourself and know that every moment of our life is precious and there is no certainty about what may happen the next second. Take care of yourself!

Заглянув в глаза смерти. Акрунта, Август 2022

(http://binovskaya.com/our-life-is-precious-akrounta-2022/)

Вітання. Я продовжую свої рутинні заняття, розміщую пости, займаюся дітьми та господарством, а всередині у мене порожнеча. Не можу підійти до мольберта.

У понеділок ми всі зазирнули у вічі смерті. Начебто ми втекли від війни, але біль та страждання прийшли за нами. Як кажуть – від долі не втекти.

Ми народжені для життя, але життя може обірватися так миттєво, що й озирнутися не встигнеш. У понеділок я ледве не втратила найближчу мені людину- моего Раду.                 

 Він вийшов у скляні двері і шибки пронизали його тіло. Такого моря потоку крові, що не зупиняється, я ніколи не бачила. Вважала, що ніколи не стала б медсестрою чи санітаркою. Півгодини, ми надавали Раду першу допомогу. Ми живемо в горах у селі і швидку довелося чекати понад 30 хвилин, і вони були нескінченними. Щастя, що наші сусіди допомогли викликати.

Сьогодні цей кошмар начебто позаду, але я не перестаю плакати. Раду вже вдома, після 5-годинної операції, весь у гіпсі і важко пересувається. Але він живий і це найголовніше. Бережіть себе і знайте, дорога кожній миті нашого життя і немає жодної впевненості в тому, що може статися наступної секунди. Бережіть себе!