Ukrainian TOAD, November, 2023, Limassol

For me, the time and desire has come to think again about the origin of the Ukrainian TOAD.

Many years ago, during the existence of the Marine Art Gallery, I even thought, and very seriously, about announcing a competition to reproduce the toad monument. I even came up with a place in Odessa where it could be located. This is a round garden on Station Square and I thought that the best performer, but of course the competition should take place, could be Oleg Pinchuk. And then, similar sculptures could settle in different cities of Ukraine. All this happened before the war.

At that time, the idea of ​​creating such monuments came to me because of the incredible TOAD that arose regarding the creation of the Marine Gallery, and I must honestly admit to you that the TOAD won and we had to bury the project.

These are different and very difficult times.

Now the Toad has surfaced. I published a post in my online gallery about the opening of the First Ukrainian Gallery in New York. I was very happy that now our wonderful artists can be represented on the wonderful stage of world art. I am familiar with some of them in absentia. Nina Murashkina’s works make me creatively jealous; they are so beautiful that I unfollowed her feed for my own peace of mind. And so, after photographs of the gallery opening were published on the news feed, an unpleasant debate arose. They began to calculate donations for help in the ZSU and measure the degree of relevance of opening the gallery during hostilities.

So this is about the nature of this strange feeling of envy and disrespect in the Ukrainian community. Please tell me where we got this from? Our great nation has gone through centuries of abuse and virtual extermination. Does the desire to survive in any case give rise to these feelings? I am very interested to hear your opinion on this matter, but for now, let me continue.

Today, the attention of the whole world is focused on us UKRAINIANS, and I am confident that our mission is to be proud of our people, and proud of the successes of those who achieve success. Be proud and honor our warriors, our heroic men who give their lives defending their NATION. Be proud of our women, who even before the war, going to work in other countries, replenished the budget of the whole country. Be proud of the artists and performers who proudly represent Ukraine to the whole world.

I sigh, overwhelmed by my feelings.

My dear fellow tribesmen, those who endured the hardships of war and did not leave the country, and those who were forced to leave, we must all show by example to the world that we are worthy of our great ancestors and our first task is to support each other and be proud of our undoubted NATION! I really, really ask you to destroy the Toad in my soul and fill my heart with Chita Love. Glory to Ukraine! Glory to the Nation!

Для мене настав час і бажання знову подумати про походження української ЖАБИ.
Багато років тому, за часів буття Морської Арт Галереї я навіть думала, і дуже серйозно, про оголошення конкурсу на відтворення пам’ятника жаби. Я навіть придумала місце в Одесі, де вона могла б бути розташована. Це круглий садок на Привокзальній площі і я думала про те, що найкращим виконавцем, але, звичайно ж, конкурс мав би відбутися, міг би стати Олег Пінчук. А потім подібні скульптури могли б оселитися у різних містах України. Все це було до війни.
У той час ідея створення таких пам’яток прийшла до мене через неймовірну ЖАБУ з приводу створення Морської Галереї і повинна Вам чесно зізнатися, що ЖАБА – перемогла і нам довелося закопати проект.
Нині інші та дуже складні часи.
Нині Жаба спливла. Я у своїй онлайн-галереї опублікувала пост про відкриття Першої Української Галереї у Нью-Йорку. Я була дуже рада, що тепер наші чудові художники можуть бути представлені на прекрасній сцені світового мистецтва. З деякими знизу я заочно знайома. Роботи Ніни Мурашкіної викликає в мені творчі ревнощі, вони такі прекрасні, що я для власного заспокоєння відписалася від її стрічки. І ось після опублікування у стрічці фотографій відкриття галереї виникли неприємні дебати. Стали вираховуватись донати на допомогу на ЗСУ та вимірювання ступеня актуальності відкриття галереї під час військових дій.

Так ось про природу виникнення цього дивного почуття заздрощів та неповаги в українському співтоваристві. Скажіть, будь ласка, звідки це у нас? Наша велика нація пройшла через віки знущань та практичного винищення. Невже бажання вижити у будь-якому разі породжує ці почуття. Мені дуже цікаво почути Вашу думку з цього приводу, а поки що дозвольте продовжити.
Сьогодні, до нас УКРАЇНЦЯМ прикута увага всього світу, і я впевнена в тому, що наша місія полягає в тому, щоб пишатися нашим народом, пишатися успіхами, тих, хто досягає успіху. Пишатися та шанувати наших воїнів, наших героїчних чоловіків, які віддають своє життя захищаючи свою НАЦІЮ. Пишатися нашими жінками, котрі ще до війни вирушаючи на заробітки в інші країни, поповнювали бюджет цілої країни. Пишатися художниками та артистами, які з гордістю представляють Україну всьому світу.
Я зітхаю від переповнення своїх почуттів.
Мої дорогі одноплемінники, ті хто переносить тягар війни і не покинув країну, і ті хто був змушений виїхати, всі ми повинні свої прикладом показувати мру, що ми гідні наших великих предків і наше найперше завдання підтримувати один одного і пишатися своєю безсумнівною НАЦІЄЮ! Я Вас дуже, дуже прошу про те, щоб винищити в своїй душі Жабу, і наповнити своє серце Читою Любов’ю. Слава Україні! Слава Нації!