Odesa. Home Sweet Home. 2020.

Radu and I often changed our place of residence and we have practically no dependence on where we live. We got our first apartment in the Kotovskogo village; before that we lived first in my mother’s apartment on French Boulevard, and then in a hostel on Krasnova. Having settled in the village of Kotovskogo, we understood that there was no future for our children there and soon made an exchange and moved to the village of Tairov. The girls grew up there and flew out of the nest, and we flew after one of them and ended up in Cape Town. We lived there for almost 10 years. We sold the apartment inTairova and bought a small apartment in Arcadia, where we dreamed of ending our days. But now this has become impossible, at least until the war ends. It hurts to remember our cozy home, but that’s all that remains.

Одеса. Дім милий дім. 2020.

Ми з Раду часто змінювали місце проживання і в нас практично немає залежності від місця проживання. 

Першу квартиру ми отримали на селищі Котовського, раніше жили спочатку в квартирі у мами на Французькому бульварі, а потім ще в гуртожитку на Краснова. Оселившись на селищі Котовського, ми розуміли, що там нашим дітям немає майбутнього і незабаром здійснили обмін і переїхали на селище Таїрова. 

Дівчата там виросли і вилетіли з гнізда, а ми полетіли за однією з них і опинилися в Кейптауні. Там прожили майже 10 років. Квартиру на Таїрова ми продали та купили невелику квартирку в Аркадії, там і мріяли закінчити свої дні. А тепер це стало не можливим, принаймні доки не закінчиться війна. Згадувати наше затишне житло боляче, але це й залишається.