Summer, 2020.Odesa, Primorsky Boulevard

How now I would like to be in Odesa and walk along Primorsky Boulevard. An ordinary walk in our past everyday life now seems like an unrealistic dream to me. The Wax Museum of Sasha Pavlovsky, during the recording of this video, broadcasts and invites guests. I wonder how it is now? Years spent in the Sailors’ Palace, the opening of the Maritime Gallery there, the cooling dampness of the magnificent hall and the opportunity to emerge from there and bask on a bench. There has been a lot of Primorsky Boulevard in our lives and every corner of it is familiar and close to us. When our girls were little, every year at the 6 of June we brought flowers to the foot of the Pushkin monument, which is now threatened with demolition. I don’t know if this is correct and I will delve into city feuds on this issue, but our famous Duke remains an unbending symbol of our city to this day. I yearn, yearn for the city, for the country, and of course for that time that can never be returned.

Літо, 2020. Приморський бульвар
Як же зараз я хотіла б опинитися в Одесі і пройтися Приморським бульваром. Звичайна прогулянка в нашому минулому повсякденному житті зараз мені здається нереальною мрією. Музей воскових фігур Саши Павловського, під час запису цього відео, віщає та запрошує гостей. Цікаво, а як зараз? Роки проведені у Палаці Моряків, відкриття в ньому Морської Галереї, вогкість, що холодить, прекрасного залу і можливість виринути від туди і погрітися на лавочці. У нашому житті було багато Приморського бульвару і нам знайомий і близький кожен його куточок. Коли наші дівчатка були маленькими, ми з ними щорік, 6 червня приносили квіточки до підніжжя пам’ятника Пушкіна, який тепер загрожують знести. Я не знаю чи правильно це і вникатиму в міські чвари з цього приводу, але наш знаменитий Дюк, досі залишається незламним символом нашого міста. Я сумую, сумую містом, країною, і звичайно ж за тим часом, який вже ніколи не повернути.