Return to Ukraine. June 2019.

Here I am at home, and I’m happy to be back, my family is waiting for me, Radu is happy that I’m finally next to him.
We spend time with our boys Georgiy and Theodor, walk around Arcadia at night and enjoy the summer warmth of our beautiful city.
I am writing these lines and crying – how all this suddenly became far away and inaccessible. February 24, 2022, set boundaries – before the war and after the war.
What will happen to our country, how long will this catastrophe continue, when everything that people have built for many years turns into ruins, ruins throughout the country? When our men die, the best of the best, courageous and persistent, those who could continue our family. There are no words, only tears.

Повернення до України.
Ось я і вдома, і щаслива до повернення, на мене чекає сім’я, Раду щасливий, що я нарешті поряд з ним.
Ми проводимо час з нашими хлопчиками Георгієм та Теодором, гуляємо нічною Аркадією та насолоджуємось літнім теплом нашого прекрасного міста.
Пишу ці рядки і плачу – як це все в одну мить стало далеко і недоступно.            24 лютого 2022 року, поставило кордони-до війни та після війни.
Що буде з нашою країною, скільки триватиме ця катастрофа, коли все те, що будувалося людьми багатьма роками, перетворюється на руїни, руїни по всій території країни? Коли гинуть наші чоловіки, найкращі з найкращих, мужні та стійкі, ті хто міг би дати продовження нашого роду. Слів, ні, тільки сльози.