Коли ми покидали дім.
"Коли ми покидали дім, ми знали, що не повернемось, бо не буде куди. Ми відв’язували корів та коней і відпускали їх у ліс. Ми просили пробачення у котів, гладили ластівок востаннє, рубали яблуні та сливи, закопували криниці, палили подушки. Ми знали, що ми йдемо на чужину і що може в нас не вистарчить того життя, щоб там заснувати новий дім. Ми йшли в найми, як жебраки. Ми стояли в чергах на кордонах і тулили до себе дітей і собак, тримали в руках клітки з птахами. У нас було мало речей, бо більше ми не годні були нести. Ми спали в школах, під мостами, в чужих хатах. Ми несли війну у собі і вона стриміла через наші очі, і ми ті очі ховали і опускали додолу. Чи були нам раді? Не знаємо." Olena Kayinska “When we left the house, we knew that we would not turn back, because there would be no where. We tied up cows and horses and released them near the forest. We asked cats for food, stroked the swallows of the sun, chopped apples and plums, buried wells, and burned pillows. We ...