Tjapukai. Queensland, Australia
For six months in Melbourne, I have not seen a single Aboriginal man. It seemed to me that something is wrong, can the government hides them. But having arrived in Cairns I realized, they prefer to live in areas with warmer climates.
It was a great pleasure to watch the local boys play rugby on the waterfront. Women hurrying to the celebration dressed in beautiful dresses and high heels. Of course, there were also drinkers, but without them in our society.
On the second day of the trip, we went to Tzhapukai, an Aboriginal cultural center. I attended many cultural centers in different countries, but believe me, an environment full of cordiality and sincerity I have not yet met. Virtually the entire day was a performance the actors were so impressed that they seemed unable to stop. In the beginning, they do the face painting with earth colors to us, then began performing that tells about the origin of all life on earth. Then there were dances, which involved us, the audience. Later, we learned to shoot a bow and throw the boomerang. And then suddenly we were invited to a delicious lunch, to which we were served meat cooked on a fire in the leaves of bananas.
I still remember with great fondness the stories of a remarkable woman named Rainy Forest Lady.
За півроку в Мельбурні я не бачила жодного аборигена. Мені здалося, що щось не так, може влада їх приховує. Але приїхавши в Кернс, я зрозуміла, що вони вважають за краще жити в районах з більш теплим кліматом.
Дуже приємно було спостерігати, як місцеві хлопці грають у регбі на набережній. Жінки, які поспішають на святкування, одягнені в красиві сукні та на високих підборах. Звісно, були й питущі, але без них у нашому суспільстві. На другий день подорожі ми поїхали до Цхапукай, культурного центру аборигенів. Я відвідував багато культурних центрів у різних країнах, але, повірте, середовища, сповненого сердечності та щирості, я ще не зустрічав. Практично весь день йшла вистава, актори були настільки вражені, що, здавалося, не могли зупинитися. Спочатку нам розмальовували обличчя земними кольорами, потім почали виставляти, що розповідає про походження всього живого на землі. Потім були танці, до яких залучили нас, глядачів. Пізніше ми навчилися стріляти з лука і метати бумеранг. І тут раптом нас запросили на смачний обід, до якого подали м'ясо, приготоване на вогнищі в листі бананів. Я досі з великою любов’ю згадую розповіді про чудову жінку на ім’я Леді дощового лесу.
Comments
Post a Comment