Friday news from Limassol. October, 2023.

We, Ukrainian refugees scattered all over the world, were terribly shaken by the misfortune that came to Israel. We are deeply imbued with the misfortune that has befallen the country; we know from our own experience what it is like to hear the sounds of bombing and lose loved ones. We know this not from the news, but from our own experience. We sympathize and are ready to help.
I, like many of my friends, I’m sure after hearing what I heard, began calling my friends in Israel, friends who found themselves in the danger zone. But suddenly a realization came into my head, and I don’t know how to react to it. I have to give my reaction.
When the war came to my home, when my family had to urgently leave their home, no one, not a single person, from those whom I considered my friend, asked me how are you? How is your family? WHY?
Were you afraid that I would suddenly start asking for help???
And now, living in immigration, I often feel sick of the indifference of my so-called friends. Why doesn’t anyone ask me, Tanya, how do you survive? Rhetorical question! I wish YOU all, my so-called friends – one thing – not to experience in any way what people who find themselves in war have to experience. This is HARD! Be happy.

П’ятничні новини з Лімассолу.

Нас, українських біженців розсіяних по всьому світу страшним чином сколихнула біда, що прийшла до Ізраїлю. Ми глибоко перейнялися бідою, що обрушилася на країну, ми знаємо, на власному досвіді, як це- чути звуки бомбардувань і втрачати своїх близьких. Ми знаємо це не з новин, а на власному досвіді. Ми співчуємо та готові прийти на допомогу.
Я як і мої багато друзів, я впевнена після почутого, стали обдзвонювати своїх знайомих в Ізраїлі, друзям, які опинилися в зоні небезпеки. Але раптом мені спало на думку усвідомлення, і я не знаю як до цього поставитися. Має вилити свою реакцію.
Коли війна прийшла в мій дім, коли моїй сім’ї довелося терміново залишати свій будинок, ніхто, жодна людина, з тих кого я вважала своїм другом, не спитав мене, як ти? Як твоя родина? ЧОМУ?
Ви боялися, що я раптом проситиму про допомогу???
І зараз, живучи в імміграції, мені часто ставати нудно, від байдужості моїх так званих друзів. Чому ніхто не спитає мене, Таня, а як ти виживаєш? Питання риторичне! Я бажаю ВАМ усім, моїм, так званим друзям-одного – жодним чином не випробувати того, що доводиться відчувати людям, що потрапили у війну. Це жесть! Будьте щасливі.