Odesa, 2020. By the Sea.

https://www.facebook.com/groups/461052681344642/posts/1546570086126224

The whole world is shaking from the start of a global pandemic, but we are still living and enjoying the opportunity to walk by the sea. I can’t imagine how people can live without the sea. This is joy and inspiration, this is meditation and healing, this is all that a person needs for life.
There have been times in my life when I missed the sea and, strangely enough, it was in Melbourne, where I lived for 6 months. And the point is not that there was no sea there, but that in order to get to it, you had to ride a tram for an hour. And the sea was not a sea, but a gray bay. Gray – because in all 6 months, there were about ten sunny days and it is clear that the color of the sea was not joyful.
Now we live in Cyprus and the only thing that personally keeps me afloat is the sea sparkling in the sun.

Одеса, 2020. Біля моря
Весь світ здригається від початку всесвітньої пандемії, а ми поки що живемо і насолоджуємося можливістю гуляти біля моря. Я не можу уявити, як люди можуть жити без моря. Це радість та натхнення, це медитація та оздоровлення, це все те, що потрібно людині для життя.
У моєму житті траплялися моменти, коли мені не вистачало моря і як це не дивно було в Мельбурні, де я прожила 6 місяців. І справа не в тому, що там не було моря, а в тому, що для того, щоб дістатися до нього, треба було цілу годину їхати трамваєм. Та й море було не море, а сіра затока. Сірий – тому, що за всі 6 місяців сонячних днів було близько десяти і зрозуміло, що колір моря був не радісним.
Тепер ми живемо на Кіпрі і єдине, що особисто мене тримає на плаву, так це іскристе з сонячного проміння море.